Епітафії укр.мова

Зайшло за обрій наше сонечко,
І вже не повернути…


Пішов від нас ти дуже рано,
Ніхто не зміг тебе спасти.
На серці в нас глибока рана,
Поки живі ми — з нами ти.


Рано ти пішла з життя,
Але світлий, милий
Образ твій залишиться
З нами на все життя.


Пішов з життя ти дуже рано,
В серцях лишив глибоку рану,
Не змиють горя часу ріки.
Ти в нашій пам’яті — навіки.


Так сонечко світило гарно,
Коли всі разом ми жили.
Пішов від нас ти дуже рано,
Пам’ять про тебе ми зберегли.


Ти сонечком ясним був в нашій хаті,
А зараз це сонце згасло навік.
Та промені сонця горять в нашім серці.
І ти незабутній повік.


Так сумно стало вмить,
і пусто і самотньо.
І дня ясного світ
поглинув морок ночі.
Хоч голос твій замовк
у глибині безодні —
Ніхто з нас смерті цій
повірити не хоче.


Сумуєм за тобою й гірко плачем.
Як жаль, що тебе більше
Ми не побачим.


Як багато нашого пішло з тобою.
Багато твого залишилось з нами.


Спустошився світ без тебе,
єдиного і незабутнього…
Залишились лише спогади
і світла пам’ять.


Не почує тиша ця глибока
Голосу твого, друже мій…
Пам’ять серця! О, вона жорстока,
Та без неї тяжче, як при ній!


Сумує родина, дружина і діти,
І скотиться гірка сльоза ще не раз.
Останній дарунок — цей пам’ятник й квіти
З скорботою й шаною, любий, від нас.


І серце змиритись не хоче,
І віри не йме в неминучість розлуки,
І плаче воно, очманіле,
Від болю і муки.


Журба в серце рветься,бо тебе нема,
душа не вернеться,як би хотів я.


Сонце ще світить,
але не тобі,
пташки співають,
але всі в журбі.


Коханий, милий, дорогий,
Життя без тебе зупинилось…
І замість сонця — дощ іде сумний
І серце не змирилось.


Твоя трагічна смерть
У розквіті життя
Для нас лишила
Горе,сльози і печаль.


З землею назавжди попрощалась
твоя молода душа.
І в небі зірка прошепотіла:»…це я»


Душа болить,серце плаче,
а горю немає кінця.
Ти в нашій памяті навік —
Любимий юних літ.


Ні, не змиритися з втратою,
Не виплакати сліз ніколи…
Один з найкращих у світі
Пішов молодим навіки.


Знесла вода цвіт юності буйної,
Печалі й горя покотились хвилі.
І заховали в цій німій могилі
Всі наші сподівання і надії.


Недавно ти спориш топтав
На батьківськім дворі.
А зараз смертю впав
У молодій порі.
Так, генералом ти не став,
Як мріяв віддавна.
Кого любить,кого чекать,
Коли тебе нема.


Проміння сонця обминає
Твоє обличчя молоде,
Тебе і вітер не ласкає,
І дощ вже не для тебе йде.
Бо молодість твоя погасла.


Молодий, сильний, красивий.
Як багато чистого і доброго
ти подарував людям,цьому світу.
І як багато ще б міг…


Молодою,веселою,життєрадісною,дуже гарною
ти назавжди залишишся в наших серцях.


Такого рідного святого,
Такого доброго, як ти
Такого щирого, простого
Вже нам ніколи не знайти.


Ти згасла,
мов зранку світ зорі,
А ми лишились
у смутку і журбі.


Ніколи не згасне
світло твоєї душі.


Лишила усе,щасливі дні і мрії.
Життя тобі вділило мало літ.
Замість юності, веселощів, надії
Дано навік в дарунок цей граніт.


Поки живемо — нам тужити,
Твоїм іменем дорожити.
Життя тобою недожите —
Всім нам скорботою болить.


Пам’ять про тебе вічна,
скорбота безмежна.


Пам’ять про тебе — цей гарний граніт,
Дивлюсь на могилу , а серце болить,
І гірко заплачу,умиюсь сльозами,
Чому тебе , рідна, немає між нами.


Спи спокійно.Пам’ять про тебе
Буде вічно жити в наших серцях.


Нашу біль не виміряти
І в сльозах не пролити.
Ми тебе ,як живого,
Будем вічно любити.


Голим прийшов на землю,
голим пішов під землю.


Тому, хто дорогий був при житті,
Від тих,хто любить, пам’ятає і сумує.


Той день, коли твій зір погас
І серце перестало битись,
Став самим страшним днем для нас,
І ми не можем з цим змиритись.


Ніжна,люба,рідна,незабутня
Ти в нас у серці єдина.


Не винесу горя,
Не виплачу сліз.
Ти щастя і радість
З собою поніс…


Не висказати горя,
Не виплакати сліз.
Ти щастя і радість
В могилу уніс…


Тому,хто за життя був найдорожчий,
Про кого пам’ять вічно дорога.


Прости за те,що не зуміли
Тебе від смерті зберегти.
За те,що всі осиротіли
За все, за все ти нас прости.


Коханий ,рідний, дорогий
Життя без тебе безрадісне…
Місяць і зірки, день і ніч,
А замість сонця — ідуть дощі.


Хай сонце з високого неба
Зігріє могилу твою
А вітер тихенько шепоче
Про тугу велику мою.


Жив, вірив, мріяв,
Дарував нам радість,любов…
Так важко, рідний,
Що ти пішов від нас.


З фотографії на нас дивляться твої добрі і ніжні очі.
І неможливо змиритися, що на землі вже немає тебе…
Але в горі і радості, в щасті і бідах
Ти поряд з нами продовжиш свій путь…

Comments are closed.